Спілка архітекторів України веде свій початок з часів майже столітньої давнини, коли творчі працівники почали об’єднуватися за професійними ознаками.
Вперше Спілка як самостійна організація визначилася в 1918 р. і називалася «Товариство українських архітекторів» (ТУА).
До 1933 р. по Україні діяли розрізнені творчі об’єднання архітекторів у Харкові, Києві, Одесі та інших містах.
Офіційно створення Спілки архітекторів СРСР задекларовано 1933 р. Тоді ж у Харкові було створено оргкомітет, який спрямував свої зусилля на підготовку до скликання Першого з’їзду українських архітекторів та об’єднання спеціалістів-архітекторів у республіканську творчу організацію, що була створена на цьому з’їзді у Києві в червні 1937 р. Спілка архітекторів України (тоді Української РСР) стала складовим підрозділом СА СРСР.
Нова ера розвитку України позначилася і на житті архітектурної громадськості України. У серпні 1990 р., ще до проголошення незалежності України, за ініціативою групи членів Спілки, яку підтримала більшість обласних організацій, було скликано IX з’їзд, за рішенням якого Спілка архітекторів України вийшла зі складу Спілки архітекторів СРСР і оголосила себе самостійною творчою організацією. На цьому ж з’їзді було ухвалено власний Статут Спілки та визначено нові напрямки її діяльності.
МИКОЛАЇВСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ АРХІТЕКТОРІВ УКРАЇНИ — регіональний підрозділ всеукраїнської творчої спілки, що є творчим об’єднанням дипломованих архітекторів Миколаївської області.
У січні 2001 р. було ухвалено офіційний статут Миколаївської обласної організації НСАУ.
На момент реєстрації організація налічувала 32 архітектори.
Миколаївська організація НСАУ сповнена заслужених та іменитих архітекторів, які пройшли великий життєвий і творчий шлях.
Хотілося б відзначити деякі найбільш значущі споруди, авторами яких були члени СПІЛКИ АРХІТЕКТОРІВ м. МИКОЛАЄВА.
На початку 70-х років минулого століття Миколаївськими містобудівниками були розроблені проекти забудови низки мікрорайонів навколо площі Перемоги. Найбільший інтерес представляє забудова району № 113 (архітектор В.П. Попов) між вулицями Театральна та Космонавтів, яка була завершена в 1976 році.
В цей-же час велися роботи із завершення ансамблю площі імені В.І. Леніна. Протягом короткого часу сформувалися забудова південної частини площі: зведені Будинок зв’язку і Будинок Спілок (1968-1970 роки, архітектори С. К. Якимович, В. Н. Добровольська).
У 1978 році закінчено будівництво житлового будинку на одній з найвідповідальніших ділянок центру — перетині Соборної та Потьомкінської вулиць (автори проєкту — архітектори В. П. Попов і В. П. Цимбал).
У 80-ті роки однією з найбільш значущих будівель є адміністративна будівля облвиконкому, споруджена 1981 року за проектом архітектора П.А. Казмирчука. Її 9-поверховий об’єм фіксує простір площі зі східного боку.
Кут проспекту Центральному та вулиці Соборної зафіксовано активною висотною домінантою — 16-поверховим житловим будинком (архітектор П.А. Казмірчук).
Зі східного боку вздовж берега Південного Бугу був запроектований і побудований мікрорайон «Соляні» (архітектор В. П. Цимбал).
На березі Південного Бугу навпроти торговельного комплексу побудовано профілакторій заводу імені 61 комунара на 150 місць (архітектор А. П. Кавун).
Минає час. Суспільство змінюється. Наприкінці ХХ-ого століття відбулася зміна суспільно-політичної формації та соціальної організації. Архітектура — дзеркальне відображення соціального замовлення, що формується суспільством. З одного боку, архітектура продовжує розв’язувати довічні завдання зі створення комфортного середовища проживання людства, з іншого боку, форми і методи розв’язуваних містобудівних та архітектурних завдань змінюються, відповідаючи сучасним вимогам, що висуваються соціумом.
Разом зі змінами в суспільстві, змінилася структура організації проектної праці. На зміну великим державним проєктним інститутам прийшли невеликі мобільні творчі проєктні колективи, які виявилися здатними успішно розв’язувати поставлені суспільством нові завдання з організації міського середовища і створення локальних архітектурних об’єктів і містоутворювальних комплексів. АРХІТЕКТОРИ МИКОЛАЄВА виявилися готовими до творчої роботи в непростих умовах становлення нового суспільства.
Докладний аналіз змін у структурі міського середовища за останні два десятиліття потребуватиме, швидше за все, не однієї аналітичної статті. Бо більше — роздуми на цю тему, напевно, викликують розгорнуту дискусію — які зі змін безумовно позитивні, а які спірні.
На тлі цілковито недбалого ставлення суспільства до великої справи архітектури Національна спілка архітекторів залишилася, практично, єдиною в Україні установою, що об’єднує цех архітекторів країни. Сьогодні тільки Спілка архітекторів на офіційному і загальногромадянському рівні відстоює права і нагальні інтереси нашої великої, креативної і багатоскладової професії та її представників.
У 1995 р. архітектурна громадськість України отримала своє професійне свято «День архітектури України», яке встановлено Указом Президента України № 456/95 від 17 червня 1995 р. та відзначається 1 липня. Встановлення цього свята свідчить про визнання на державному рівні значення архітектури в житті суспільства та її впливу на його культуру.